Дзвіночки

Була собі гора. Висока, із скелястими виступами. На перший погляд, там ніхто не жив. 
Проте було це не так.



Якби придивитися ближче - зовсім близько, аж так щоб прилягти на живіт поряд із каменями, можна було знайти безліч маленьких сукулентів, які росли тут крихітними сім'ями, у розщелинах і на верхівках. А вже як є сукуленти, точно хтось мусить за ними доглядати. 
Серед кам'яних квітів жив туконі.


Із своїм рюкзаком-жолудем він походжав між рослинок і завжди чудувався краєвидами, які його оточували.


А одного разу він зайшов так далеко, що відкрив для себе новий вид. Далеко попереду, із сусіднього пагорбу лунала дивна музика.


І поки туконі дослухався та придивлявся, із кущів чорниці вигулькнув інший мандрівник.


- Чуєш музику? - відразу ж спитав він.
- Чую. Дуже дивна, - покивав головою туконі сукулентів.
- Бачиш, там ростуть дзвіночки, - вказав мандрівник на пагорб перед ними, - ото таке фіолетове, це вони. Дзвіночки шумлять на вітрі. Хочу піти подивитись ближче. 
Мандрівник із вузликом за спиною швидко вирушив вперед. Туконі сукулентів вирішив не відставати.





- Ходімо, ходімо! Тут дуже гарно! - захоплювався мандрівник. 
- Так, я знаю. Я живу тут, - відповідав туконі сукулентів.


Вони довго блукали серед чорниці, мандрівник вже навіть почав стомлюватись.
- Ох, - зітхав він, - непросто тут живеться мабуть, - я з долини. До таких хащів не звик.
- Іди за мною, треба правильно вибирати стежки, - туконі сукулентів пішов вперед. Він добре знав як поводитись у чорничних лісах. Як йти і не загубити напрямок.

Дуже скоро зарості порідшали. Щойно це сталося, маленькі туконі знайшли печеру. Вони наблизились  і погукали:
- Є хто?
З печери вигулькнула голова із зеленими ріжками.


- Ви також чуєте музику? - заптав зелений туконі.
- Якраз ідемо послухати дзвіночки, - бадьоро відповів мандрівник.
- Дзвіночки? Які дзвіночки?
Зелений туконі зацікавився і виліз з печери.
- Ні, ні! Це точно не дзвіночки. Я добре знаю як вони звучать. Ось, послухайте.
Він був низького зросту і гладкий, але побіг дуже спритно. Мандрівник і туконі сукулентів побігли слідом.


- Ось дзвіночок, слухайте! - зелений туконі привів їх прямісінько до квітки. Вітер колихав її і дзвінкий звук ширився серед трав. 
- Я вирощую тут квіти уже довгий час. Хочете подивитись? - зелений туконі був дуже задоволений. Мандрівник і туконі сукулентів спантеличились - дзвіночок собі дзеленчав. Здалеку долітала пісня інших квітів, легкий вітряний передзвін. А проте, було ще щось.
- Уявлення не маю що це за звук, - дослухався зелений туконі.


- Ідіть ідіть! Зараз трошки вгору, а там на схилі ростуть мої квіти. Чуєте?



І справді, весь схил був всіяний дзвіночками. Вітер грав свою пісню. А до нього долучалась інша мелодія, лунка і приємна.
Серед дзвіночків сидів зубр і грав на маленькому металевому хангу.





Popular Posts

Сови України